Хто з нас звір?
Сяє сонце…та раптом посеред білого дня…постріл…Серце переповнює біль, у грудях стає тісно, невідома сила стиска душу, і сльози палять обличчя. Він навіть зойкнути не встиг, життя перервала та злощасна куля… Знекровлена собака востаннє побачила блакить неба, сяйво проміння і ті байдужі очі.
Хто ми? Куди ми йдемо? З якими переконаннями і чуттям рухаємося в майбутнє? У яку Європу, про яку постійно твердять політики, коли тут серед людей, дітей і перед Богом ми нищимо його творіння? Хто дав право? Який людський чи небесній закон дозволить знищити живу істоту? Про що ми говоримо, про які великі слова милосердя? Навряд чи ми знаємо значення цього слова взагалі, коли на очах дітей убиваємо. Не знаю, хто ти і що ти думав у цю хвилину, та, певне, не заболіла, певне, не стрепенулася душа; певне, ті круглі, як ґудзики, очі, маленькі гостренькі вушка, безневинний погляд не вдарили по живому. Так багато минуло часу від первісних людей, а душа й не думає злазити з дерева. Людство так багато докладає у розвиток новітніх технологій, рухається вперед, а моральні, людські цінності у нас деградують. І рано чи пізно ми знищимо самих себе, ніхто не врятує нас, тільки сила розуму, доброти, співчуття, жалю та любові можуть кинути нам промінь надії. Та чи варті ми порятунку? Коли ідеш закривавленими вулицями містечка, ніби могильником, де лежать мертві тіла тварин, і більше несила тримати все в собі, несила переконати себе, що все це нормально, що так і має бути. Подумаєш, собака, скільки їх ще є і буде. Та ні, не так думав чоловік, що рятував собаку, наклавши власним життям, не так чинять і західних країнах, де краще пошкодять власне авто, але тварину не розчавлять. Можливо, варто все-таки пробудитися від оціпеніння байдужості, бо ж все одно доведеться постати перед Всевишнім судом Господнім. Як важко стукати у зачинені двері. Від яких ключі загубилися, та ніколи не пізно заглянути собі в душу, відшукати ніжність і теплоту, щоб син чи донька не подивилися на тебе розчарованими очима, переповнинеми слізьми і докором.
Постріл…Сонце уже не сяє…
Ольга Наконечна.
Учениця 11-В класу Крижопільської СЗШ ІІ-ІІІ ст.№1